Член Правління Асоціації НВМС “Всеукраїнське хорове товариство ім. Миколи Леонтовича”.
Композиторка, педагог, музично-громадська діячка.
Заслужена діячка мистецтв УРСР (1982).
Народна артистка України (1995).
Лауреатка Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1989), Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1970).
Член НСКУ (1965).
Почесний член Національної спілки художників України (2006).
Закінчила Київську ССМШ (класичні теорії музики, 1959), Київську консерваторію (класичні композиції К. Данькевича й Б. Лятошинського, 1964), аспірантуру (керівник Б. Лятошинський і М. Пейко, Москва, 1971). Прослухала курс лекцій з мистецтвознавства у Київському художньому інституті (1965-1972) і з історії театру в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1966-1969).
1965-1966 — викладачка муз.-теор. дисциплін Київського педадогічного інституту ім. М. Драгоманова, 1972-1974 – Київського художнього інституту, з 1965 – муз.-теор. дисциплін у Нац. держ. засл. капелі бандуристів України, з 1994 – композиції, професор НМАУ.
Читала лекції про українську музику: в Канаді (1989), Ірані (2004). Член Правління НСКУ (з 1968), її Президії (з 1979), секретар правління НСКУ (з 1994), СК СРСР (1986-1990).
Член Комітету з присудження національних премій України ім. Т. Шевченка (1993-2002), колегії Міністерства культури і мистецтв України (з 1996), експертної ради Всеукраїнського звіту майстрів мистецтв художніх колективів регіонів України (2000-2004), координаційної ради Всеукраїнської музичної спілки (з 1994), оргкомітету фестивалів «Київ Музик Фест» і “Музичні прем’єри сезону”, комітету хорового фестивалю «Золотоверхий Київ».
Композиторська діяльність Дичко Лесі знаменує розвиток модернізму в українській музиці ХХ ст. Дичко Леся — яскравий представник когорти українських композиторів-шістдесятників. Працюючи в різних жанрах (камерному, симфонічному, оперному) , композиторка досягла найбільших успіхів у ділянці хорової музики, створивши новий напрямок у її розвитку. До найвагоміших творів раннього періоду належать симф.-хор. фантазія “Ранок стрілецької страти” (за картиною В. Сурікова, диплом 1 ступеня на Огляді творчості молодих композиторів, Москва, 1962); кантата “Червона калина” на тексти українських пісень XV-XVII ст. для хору, солістів та камерного оркестру (1969, 2 ред.). Творчість Дичко Лесі характеризують новації музичної мови в хоровому письмі, гармонії, хоровій оркестровці.
Етапні твори: ораторія “І нарекоша ім’я Київ” на тексти літописів та “Слова о полку Ігоревім” для солістів, хору, струнних та органа в 7-й ч. (1982, присв. 1500-річчю Києва), що є виявом зацікавлень композиторки глибинними пластами національної історії та культури в неокласицистичному дусі.
Окремою віхою у творчості Дичко Лесі стали її духовні твори – 2 літургії на канонічні тексти (у кожній по 27 частин).