Нас мерами жизни судьба не снабдила.
Напрасны тут Омы, Амперы и Герцы.
И жил я в одну человечью силу,
И жил я в одно человечье сердце…
Д. Загрецкий
Дмитро Загрецький — видатний хоровий диригент, композитор, поет, заслужений діяч мистецтв України, головний хормейстер Одеського академічного театру опери і балету, професор, керівник студентського хору Одеської консерваторії, засновник диригентської хорової школи в Одесі. Його ім’я стало відомим після блискучої перемоги студентського хору Одеської консерваторії в VI Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві (1957 рік,І премія). Але творчий старт Д. Загрецького формувався, скоріше, як «виняток з правил»…
Народився Дмитро Станіславович 8 листопада 1924 року в родині відомого в Одесі лікаря. У родині музикували багато і охоче: батько грав на фортепіано, мати володіла гарним голосом і співала — знайомим, в сімейному колі і спеціально маленькому Дмитру. Це були справжні «уроки естетичного виховання»!
Однак в 1937 році, коли Дмитру виповнилося 13 років, батько був репресований, засуджений на 10 років і висланий в табір під Каргополем Архангельської області. Через деякий час лікарю Загрецькому Станіславу дозволили, щоб на поселення в Каргополь приїхала дружина Раїса Гаврилівна з сином…
Ця трагедія родини не озлобила майбутнього великого музиканта, але оголила педантичність його в питаннях щирості, чесності відносин, породила недовіру до адміністративно-командної системи. І вся іронічна манера спілкування юнака з оточуючими демонструвала несприйняття офіційної моралі.
У 1944 р. Д. Загрецький повернувся до Одеси та вступив до Одеської консерваторії і відразу звернув на себе увагу професора К. Пігрова – засновника одеської виконавської хорової школи, хормейстера, регента, методиста, першого завідувача кафедри хорового диригування. Дмитро Загрецький дуже поважав ставлення до себе К. Пігрова та його підтримку. Крім того, на становлення Загрецького як музиканта вплинула особиста і творча співдружність з видатними композиторами-сучасниками Тамарою Степанівною Сидоренко-Малюковою та Серафимом Дмитровичем Орфеєвим.
Після закінчення консерваторії Дмитро Загрецький очолив хорову капелу Одеської філармонії, яка, за свідченнями сучасників, виділялася виконанням складних творів вітчизняної та зарубіжної класики; а з 1955 року Д. С. Загрецький став головним хормейстером Одеського академічного театру опери і балету. Але головною в творчій діяльності Дмитра Станіславовича стала педагогічна робота в Одеській консерваторії, де він до 1979 року очолював студентський хор та виховував юних диригентів — майбутніх керівників хорових колективів.
За свідченнями сучасників, Костянтин Пігров блискуче, методично досконало працював з хоровим колективом, зберігаючи традиції та культуру церковного співу Петербурзької співацької капели, вихованцем якої він був; Дмитро Загрецький визначив самостійний шлях роботи — театрально-живописний: він був майстром хорових crescendo – diminuendo, що були народжені в театралізованій симфонічності Віденської школи, романтизмі української співацької школи. Загрецький-педагог обрав шлях виховання не співаків-хористів, але шлях формування і становлення молодих диригентів-хормейстерів, диригентів-артистів.
Обдарований, висококультурний музикант, який володів сильною волею, гіпнотичним даром впливу на хор, Д. Загрецький здійснив величезний вплив на покоління студентів і педагогів кафедри. «Феноменальні музичні дані, — пише Л. Бутенко, — виняткова пам’ять (всі численні програми концертів диригував тільки напам’ять), тонкий художній смак, дивовижне відчуття стилів, кришталева чесність, щирість, безкомпромісність і особлива магнетична сила притягували до нього людей різних професій, віку, темпераментів… Ще за життя концертна діяльність перетворила Дмитра Станіславовича в диригента-легенду, популярність і слава якого поширилися далеко за межі колишнього СРСР».
Він мало говорив, його улюбленим висловом було: «Менше говорити — більше робити: від розмов ще жоден хор не заспівав». Ці слова, звичайно, не слід сприймати буквально: хто, як не він, міг переконати словом…
Д. Загрецький значно розширив репертуар хору і продовжував працювати над сучасними хоровими творами, українською класикою; на постановку свого «Реквієму» приїжджав до Одеси Д. Кабалевський; для хору під керівництвом Д. Загрецького писали музику одеські композитори: О. Красотов — «Ода сонцю», «Апрель–100», Т. Сидоренко-Малюкова — сюїти «Лісовий бурштин», «Квітуча Одеса»… Яскраву сторінку репертуару складали аранжування та оригінальні твори самого Дмитра Станіславовича: кілька циклів романсів, незакінчена опера «Лісова пісня» за п’єсою Л. Українки; твори для хору a capella. Свої методи аранжування Дмитро Станіславович досить докладно узагальнив в підручнику з аранжування (у співавторстві з П. Гороховим, 1969 р.), а рукописи його творів були впорядковані та видані його учнем – професором Г.С. Ліозновим в 2012 році.
Видатний талант Дмитра Загрецького проявлявся у всьому: музикант надзвичайного обдарування, натхненний артист, композитор, поет-лірик. Про ці грані митця чудово написав проф. Г. Ліознов: «Загрецький-поет і Загрецький-композитор становили невід’ємний додаток до академічно-консерваторського вигляду знаменитого хормейстера, одного з наймолодших професорів консерваторії».
Д. Загрецький виховав більш 50 диригентів. «Унікальний дар Загрецького-педагога – пише Г. Ліознов, – створення системи виховання студента, виявлення такої обдарованості учня, яка не буде дублювати відкриттів свого викладача». Можливо саме завдяки такому підходу серед учнів Дмитра Станіславовича така плеяда митців: народний артист України, Герой України, академік, професор А. Авдієвський; народний артист України, професор В. Іконник; народний артист України Є. Кухарець; заслужений артист України В. Кіоссе; заслужений діяч мистецтв України, професор П. Горохов; заслужений діяч мистецтв України, доцент, засновник Одеської дитячої хорової школи «Кантилена» С. Крижановський; народний артист України, професор В. Газінський; заслужений працівник культури України, професор Г. Ліознов; заслужений діяч мистецтв України, професор Л. Бутенко і багато інших.
З присвятою до генія видатного хормейстера Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової започаткувала Всеукраїнський конкурс хорових диригентів ім. Д. Загрецького, котрий буде проводитися один раз на два роки в листопаді. Конкурсанти будуть демонструвати технічні навички диригування, майстерність роботи з хоровим колективом — студентським хором академії — та володіння концертним виконавством. Справа видатного маестро продовжується. Його любов до хору довжиною в життя знаходить все нових послідовників.
Кандидат мистецтвознавства, доцент, завідувач кафедри хорового диригування ОНМА імені А.В. Нежданової Євгенія Бондар
За матеріалами:
- Бутенко Л. М. В классе Д. С. Загрецкого // Одесская консерватория. Забытые имена, новые страницы. — Одесса: ОКФА, 1994. — С. 130–135.
- Бутенко Л. М. Воспоминания о Маэстро. К 80-летию со дня рождения Д. Загрецкого // Музыкальный вестник. — 2005. — № 1–2. ОГМА им. А. В. Неждановой. — С. 23–25.
- Заболотная Н. Г. Дар хорового дирижера // Музыкальный вестник. — 2004. — № 1–2. ОГМА им. А. В. Неждановой. — С. 9–11.
- Лиознов Г. С. Поэзия жизни и творчества Д. С. Загрецкого // Одесская консерватория. Забытые имена, новые страницы. — Одесса: ОКФА, 1994. — С. 123–130.
- Серебри А. П. Воспитание хоровых дирижеров школы К. К. Пигрова в Одесской консерватории им. А. В. Неждановой // Одесская консерватория. Забытые имена, новые страницы. — Одесса: ОКФА, 1994. — С. 117–123.
- Шатова І. О. Репертуарні основи Одеської хорової школи: традиція і сучасність // Музичне мистецтво і культура. Науковий вісник Одеської державної музичної академії ім. А. В. Нежданової. — Вип. 5. — Одеса: Друкарський дім, 2004. — С. 349–362.
- Шатова И. А. Стилевые основы Одесской хоровой школы. Дисс. … канд. искусствоведения. — Одеса, 2005. — 217 с.
Використання матеріалів статті лише за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «Всеукраїнське хорове товариство імені М. Леонтовича»