Стаття була написана до 90-річчя від Дня народження професора Григорія Ліознова у 2014 році. Автор статті Леонід Бутенко (1948—2018) заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор кафедри хорового диригування Одеської національної музичної академії ім. А. Нежданової, головний хормейстер Одеського національного академічного театру опери та балету (1974-2018)
Вшанування ювіляра почалося в Києві. У переповненому Великому залі НМАУ ім. П. І. Чайковського Григорія Семеновича вітали представники музичної громадськості столиці, всесвітньо відомий колектив – Національний заслужений народний хор імені Г. Верьовки та його художній керівник Герой України, Лауреат Державної премії, професор, академік Народний артист України Анатолій Авдієвський (давній близький друг Г. Ліознова, ще зі студентських років).
Тепла невимушена атмосфера зігріта одеським гумором панувала як під час урочистої частини, де Григорію Семеновичу вручили ювілейну медаль К. Пігрова – засновника Одеської хорової школи, так і під час майстер-класу, який артистично провів Григорій Семенович.
Як музикант і хоровий диригент, Григорій Семенович формувався і виховувався під безпосереднім керівництвом засновника Одеської хорової школи К. Пігрова. Потрібно відзначити, що коли Г. Ліознов був запрошений К. Пігровим до роботи з хором в якості хормейстера, об’єднаний хор консерваторії та музичного училища був блискучим концертним колективом, відомим своєю майстерністю далеко за межами країни. Представляючи собою унікальне явище серед навчальних хорів музичних вузів, він за своїм складом, якісними параметрами, тонкою інтерпретацією творів часто перевершував кращі професійні колективи, що легко помітити, зіставляючи архівні записи різних виконань.
Засновник Одеської хорової школи К. Пігров за своє творче життя створив чудові хорові колективи, що відрізнялися прекрасним вишкілом, гнучкістю, м’яким звучанням. Він заснував відомий професійний колектив – Національну хорову капелу Республіки Молдова «Дойна». Але головною заслугою К. Пігрова, звичайно ж, було створення першої в Україні хорової школи, вихованці якої були такими ж відданими своїй справі, як і сам її засновник. Разом з К. Пігровим також працювали феноменально талановитий хоровий диригент-інтерпретатор Д. Загрецький – педагог Григорія Семеновича по класу диригування, глибокий музикант-енциклопедист В. Шип і ряд інших пігровців-хоровиків, які складають ядро хорової школи, названої його ім’ям.
Приклад самовідданого служіння хоровому мистецтву К. Пігрова став дороговказом також і для Григорія Семеновича. Де б він не працював – його творча діяльність була відзначена яскравими досягненнями. Найвищий художній рівень студентського хору консерваторії дозволяв Григорію Семеновичу реалізовувати свої витончені інтерпретації, творчі задуми і вдосконалюватися самому як майстру-музиканту.
В кінці 1980-х років, очоливши керівництво знаменитим студентським колективом, Григорій Семенович значно розширив творчий діапазон, включивши до репертуару твори авангардистського і поставангардистського напрямків. Таке несподіване репертуарне відхилення не тільки не нашкодило школі К. Пігрова, але, затвердивши її як відкриту систему, що саморозвивається, універсальні принципи якої здатні забезпечити художнє виконання творів будь-якого напрямку, дав їй нове дихання. Так, наприклад, після виконання у Відні «Реквієму» Мішеля дель Агіла (диригент Хобарт Ерл) австрійський музичний критик Е. Баумгартнер зазначив, що «концерту вдалося стати блискучим завдяки чудовому рівному звучанню хору Одеської консерваторії з бездоганною культурою звуку найвеличнішого благородства».
У чому ж секрет диригентського мистецтва Григорія Семеновича?
Залишимо осторонь розмову про талант і звернемося до аналізу складових його виконавських інтерпретацій – разюче тонких, продуманих, переконливих. Безсумнівно, що мислення Григорія Семеновича – глибоко художнє, емоційно виразне. Він – чудовий знавець музичних стилів. Його звукова хорова палітра точна і колоритна. Виразні засоби вибагливі, адекватні звуковому стану того чи іншого стилю твору. Мова йде не про автентичність виконання, але про його технічну сторону: фразування, прийоми артикуляції, принципи динаміки, характер звуку, темпо-ритмічну пульсацію, які створюють особливий звуковий «букет», що визначає приналежність твору до конкретного стилю, і ширше – до певної епохи . При цьому підкреслимо у виконанні хору під керуванням Григорія Семеновича індивідуальний відбиток особистості, особливості, які складають особистий стиль.
Останнє базується на високій загальній культурі майстра і чіткому світоглядному відношенні його, як диригента, до відтворюваних образів твору. Вибір темпу, та й вся темпо-ритмічна сторона виконання, завжди безпомилково визначають рівень обдарованості музиканта, глибину його проникнення в образний лад твору. Чітка архітектоніка композицій в ході виконання хорових творів Григорієм Семеновичем набуває гнучкість, еластичність, плинність. Темпо-ритмічний пульс не тільки залучає слухачів концертів у хвилюючі формо- і стилеутворюючі процеси, а й перетворює їх в активного співучасника виконання. І так можна говорити про кожний з доданків виконавського мистецтва диригента Г. Ліознова, де всі складові зливаються в загальну генералізуючу властивість музиканта-виконавця – інтонування музики.
Мистецтво образно-смислового інтонування музики на сьогодні – рідкісна якість виконавця. Особливо це помітно в хоровій програмній музиці, де текст є докладною програмою як для виконавця, так і для слухача. Якщо у виконанні слухач знаходить повне злиття музичного потоку і образного ряду тексту, то це може говорити не тільки про досконалість композиції, але також і про майстерність виконавця, якому вдалося пом’якшити, заретушувати можливі неточності твору, невідповідності літературного тексту і використаних автором музичних засобів композиції. Яскраве хорове виконання, що залишається в пам’яті слухачів, представляє нам і диригента-інтерпретатора в якості співавтора, хоча ми і не заперечуємо вторинність виконавського мистецтва.
Григорій Семенович володіє талантом говорити зі слухачами переконливою, яскравою і образною хоровою мовою. Це особливо дивовижно, оскільки спілкується він із залом за допомогою численного колективу виконавців-співаків, які передають бачення диригента одноманітно, одностайно, єдиноемоційно, єдинотрепетно і т.д., тобто в наявності – колективний деміургічний процес, який організовується та керується волею і талантом диригента.
Хорова школа К. Пігрова поряд з універсальним технологічним «оснащенням» і розумінням таємниць виконавської майстерності, розвивала у студентів художнє мислення, а якщо точніше – його театральний тип. В цьому відношенні Григорій Семенович був підготовлений краще за інших вже в студентські роки, так як з ранніх років його любов до живопису, театру і особливо до поезії навчила його бачити за текстом віршів яскраві образи. Майстерно володіючи всіма засобами хорової виразності, Григорій Семенович переконливо втілює їх у своїх інтерпретаціях, що постійно наголошувалося музичними критиками.
Будучи художнім керівником хорового класу, професор Г. Ліознов виховав плеяду хорових диригентів, які гідно представляють Одеську хорову школу на найпрестижніших міжнародних конкурсах і фестивалях. Учні Григорія Семеновича Ліознова успішно розвивають основні принципи хорової школи, її багаті виконавські традиції і в Україні, і за її межами. Слова глибокої вдячності своєму наставнику звучать в їхніх виступах, статтях, наукових працях.
Матеріал для сайту підготувала керівник та диригент студентського хору ОНМА ім. А. В. Нежданової, доцент кафедри хорового диригування, кандидат мистецтвознавства, голова Одеського обласного осередку Асоціації “Всеукраїнське хорове товариство ім. Миколи Леонтовича” НВМС Шпак Галина
Використання матеріалів статті лише за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «Всеукраїнське хорове товариство імені М. Леонтовича»