Автор: Голова Всеукраїнського хорового товариства імені Миколи Леонтовича НВМС – Олександр Тарасенко
Для мене цей карантин, як і для всіх нас людей, що звикли жити від репетиції до репетиції, (тут згадується геніальне Олександра Кошиця: “Я бігав на репетиції, як на побачення до коханої дівчини…”), став спочатку таким періодом, коли зʼявилася можливість покінчити з “висяками”, на які ніколи немає часу, але коли вони почали зникати, а улюблених репетицій все немає і немає, карантин “відкрив” глибші речі, про які доводиться задуматися і без фальшивого пафосу, цілком серйозно хочеться поговорити.
Минуло більше трьох років, як мене обрали Головою Асоціації НВМС “Всеукраїнське хорове товариство імені Миколи Леонтовича”. З того моменту для багатьох діяльність Правління товариства стала більш відома, завдяки широкому висвітленню на наших інформаційних ресурсах, в першу чергу в соціальних мережах Всеукраїнське хорове товариство імені Миколи Леонтовича, Літня хорова академія, Всеукраїнський хоровий конкурс ім. Миколи Леонтовича, а також на новому сайті Хорового товариства https://choircommunity.com.ua/. Тому, щоб уникнути тут “звіту про виконану роботу”, говорити про втілені нами проєкти не буду, а поділюся з Вами таким.
Вже досить давно я думаю про своєрідний хоровий “обморок”, що наступив десь близько початку “нульових”… Минули бідні, але такі щасливі для хорової справи 90-ті, коли створилися у кожному обласному центрі нові, переважно камерні, хори. Молоді хормейстери, які вступили в консерваторії у радянський час, а закінчили вже в Незалежній Україні, не відчуваючи на собі пильного погляду “контролірующіх органов”, швидко забули вузівський курс наукового комунізму, і з усієї сили, з гарячими серцями взялися за відродження, в основному духовної, музики… Ще залишалися аматорські хори при заводах і фабриках, але дуже скоро зникли. Все в аматорській царині на наших очах розвалювалося. Бо підприємства перестали безкоштовно возити своїх хористів на відомчі курорти, а роками заспіваний репертуар, що не поповнювався змістовною музикою, став не актуальним. Бо скорочували хормейстерів і концертмейстерів, а в більшості створених “ з під палки” хорах не було жодної людини, хто полюбив би хоровий спів всім серцем. Бо хормейстери там “халтуряли”… Словом, вся ця самодіяльність, проживши довго і щасливо, померла в один день вся гуртом… Найкрасномовнішим прикладом, і напевне вже останнім в цьому “зорепаді”, стала ліквідація керівництвом Південно-західної залізниці власної Хорової капели, яка в грудні 2014 року відсвяткувала своє 90-річчя і зникла назавжди… І не зупинило керівника, цього не бідного підприємства ані те, що не він капелу цю створював, ані те, що цей уславлений хор у різні часи очолювали такі видатні українські диригенти як Петро Гончаров і Олег Тимошенко…
А тим часом, молоді камерні хори “наводнювали” Україну! “Розбивалися і розривалися зими закови” і так, що вже до середини 90-х не було жодного обласного міста, де б не розпочали свою діяльність муніципальні, філармонічні, чи Архієрейські хори, привертаючи до себе що раз більшу увагу на мистецькому видноколі свого краю, України і Європи. Не буду тут перераховувати ці колективи, вони всім відомі. І що найголовніше — майже всі вони існують і розвиваються досить успішно, бо не чекають, щоб їх хтось кудись повіз, а їдуть самі, бо розвивають майстерність і актуальний репертуар, а більшість співаків в таких хорах там знайшли собі “віддушину”, бо диригенти працюють творчо і професійно!
Чому ж настав цей хоровий обморок по всій Україні? Чому з того часу створено тільки кілька помітних хорів? Чому для випускників наших кафедр хорового диригування стало “не перспективним” створити власний аматорський хоровий колектив, чи поповнити викладацький склад музичного училища, очоливши хор диригентсько-хорового відділу – питання, які ми собі ставимо і маємо на них кожен свою відповідь… Однак можна, важко зітхаючи, ще довго спостерігати за згасанням і втратами, бо потенціал у нас безмежний, запас великий і немає в світі більш співочої нації… А можна подумати і порадившись потроху давати собі раду в “нових історичних умовах”. Я не беруся в цій короткій статті відповісти на всі поставлені питання, та й не зможу цього зробити сам. Натомість пропоную задуматися всім нам, активно діючим хормейстерам, над тим, щоб платформою для обміну думками і, водночас, креативним простором для обʼєднання творчих зусиль у створенні хорових проєктів в Україні стало Всеукраїнське хорове товариство імені Миколи Леонтовича. Впевнений, що для всіх, хто задумується над поставленими тут питаннями, важливо мати такий майданчик для співпраці.
Отже, як це може працювати, і як цього взагалі можна досягнути? Найперше, нам потрібно відмовитися від успадкованого нами розуміння того, що такі товариства — це можливість отримати почесне звання, чи хоч якийсь папірець для полегшення проходження когось кудись! Минають ті “благословенні” часи, коли спілки розподіляли стипендії талановитим митцям, допомагали фінансово і навіть володіли фабриками по пошиттю концертного одягу. Цього більше, на жаль, не буде. Натомість має прийти усвідомлення , що виживаючи сьогодні, мусимо зберегти все добре і цінне, що набуто спілками в минулому, і дивитися вперед — на захід, де чудово і злагоджено діють такі надпотужні музично-громадські організації як International Federation for Choral Music IFCM, чи European Choral Association — Europa Cantat. Опираючись на їхній досвід і співпрацюючи з ними, працювати над розвитком хорової справи в Україні.
Близько року тому Всеукраїнське хорове товариство ім. М. Леонтовича набуло членства в European Choral Association — Europa Cantat. Наше бажання, а головно — величезна наша хорова культура, досягнення кращих українських хорів на європейських конкурсах та майже століття з моменту утворення Хорового товариства в Україні, сприяли нашому входженню в родину хорових товариств Європи і сприйнялося ними з великим ентузіазмом і надією! І от зараз я скажу найголовніше: спілкуючись з колегами з європейських хорових асоціацій, я зрозумів для мене, на той момент, банальні речі – що поєднання творчих зусиль, ідей, активний пошук шляхів співпраці, обмін досвідом, репертуаром, допомога колег по цеху, творча конкуренція без “скритих сценаріїв”, доброзичливість і бажання разом рухати справу вперед, здатність обʼєднуватися і разом протистояти викликам сьогодення, майже повністю замінюють гроші! А якщо все це відбувається якийсь час успішно – то зʼявляються великі кошти на великі хорові проєкти, бо найдорожче сьогодні – це ідеї!
Що ж я пропоную, щоб почати виправляти ситуацію? Ось перші кроки:
І. Закликаю досвідчених і молодих хорових диригентів, наших музикознавців і вчених долучитися до створення базового документу нашої діяльності — Концепції розвитку корінного жанру української культури — хорового співу. Пропоную наступні розділи документу:
- Історичне значення хорового співу (глибоке усвідомлення походження національних традицій хорового співу);
- Збереження і розвиток хорового співу в сучасних умовах (стратегії поширення традиції);
- Відродження аматорського хорового співу (шляхи вирішення проблеми);
- Психологічні аспекти хорового співу (спів в хорі, як багатофункціональний ресурс, що має позитивний вплив на культурні, соціальні, психологічні, комунікативні аспекти суспільного життя держави);
- Мета і завдання для хорової спільноти в Україні;
- Глобальні тенденції (вивчення досвіду світових хорових інституцій, відповідність вітчизняних хорових проєктів світовим тенденціям, тощо);
- Стратегічні орієнтири розвитку вітчизняного хорового мистецтва (професійна хорова освіта, відродження мелодичного передання Української Церкви, загальне музично-естетичне виховання в школі, популяризація жанру в ЗМІ, форми дозвіллєвої діяльності в хорових колективах, розвиток хорового туризму (міжнародні фестивалі конкурси, хорові ігри)).
Ідеї, думки та пропозиції просимо надсилати на нашу електронну адресу, яку ви знайдете на сайті Товариства. Ми будемо вдячні кожному, хто долучиться до розробки документу!
ІІ. Нам необхідно побачити, що у нас є в хоровому “господарстві”. Я це називаю паспортизацією хорової України. Тут вимушений сказати трохи більше. Ця ідея народилася одразу після обрання мене головою Товариства. Я звернувся до всіх хормейстерів, кого знав в областях, з проханням допомогти у цьому. Відгукнулися одиниці… Я чудово розумію, що це складно і, що ми не “створені для цього”, я й сам не думав, що доведеться цим займатися. Але завдання це стратегічно важливе! Ну якось знають, наприклад в Норвегії, що 9,8 відсотків громадян цієї країни співають в хорах. Уявіть собі – майже десята частина населення! Якось же зібрали інформацію про те, що в Угорщині більше тисячі аматорських хорів! Хтось це зробив і це була не одна людина! Тому звертаюся з проханням до Голів обласних осередків Хорового товариства ім. М.Леонтовича, а де ще таких немає – до хорових лідерів областей, Голів обласних відділень НВМС: допоможіть нам у цьому! Пропонуємо наступний формат цього проєкту за яким потрібно:
1. Скласти список хорів області за їх видами і типами:
- Національні (хорові колективи, що мають статус Національного);
- Філармонічні (камерні, капели, народні хори, ансамблі пісні і танцю);
- Муніципальні (міського і обласного підпорядкування);
- Студентські хори:
а) Хор диригентсько-хорового відділення (музичного училища, училища мистецтв, культосвітнього, музично-педагогічного училища/коледжу). Академічні, народні, мішані, жіночі, чоловічі.
б) Хор кафедри (спеціалізації) хорового диригування (Музичної академії, Університету мистецтв, Університету культури і мистецтв).
в) Хор Музично-педагогічного факультету;
- Студентські аматорські хори.
- Академічні аматорські хори (мішані (хорові капели, камерні хори), чоловічі, жіночі), що мають звання “Народний”;
- Народні аматорські хори (мішані, жіночі), що мають звання “Народний”;
- Дитячі хори, що мають звання “Зразковий”;
- Митрополичі, Архієрейські хори;
- Церковні хори, що мають вагомі творчі досягнення (Лауреати конкурсів, учасники Міжнародних фестивалів, тощо);
- Вокальні ансамблі академічні і в народному плані, професійні і аматорські до 10 виконавців (мішані, чоловічі, жіночі).
2. Розіслати диригентам цих хорів листи з проханням підготувати і вислати вам наступні документи:
1) Творча біографія хору (до 1 сторінки А4);
2) Творча біографія диригента хору (до 1 сторінки А4);
3) Фото хору у великому розширенні;
4) Художнє фото диригента;
5) Список репертуару за жанрами (духовна музика, світська, обробки нар. пісень, великі форми);
6) Один якісний аудіо, або відео файл цілого хорового твору;
7) Електронна адреса колективу, офіційний сайт чи офіційна сторінка в соціальній мережі;
8) Перекласти документи 1,2,5 та підписати аудіо/відеофайл англійською мовою.
Зібравши і перевіривши все, просимо Голів осередків надіслати інформацію на адресу Хорового товариства в Києві. Далі ми розміщуємо все на нашому сайті. А ще далі от що: на сайті Еuropa Cantat є розділ з адресами інтернет ресурсів хорових товариств Європи. Так от – це найпотужніша база інформації, якою успішно користуються європейські і світові фестивалі, конкурси і концертні агенції для запрошень хорів по всьому світу. Адреса нашого сайту там вже є, а отже ми , в такий спосіб, отримуємо потенційну можливість бути залученими до світового хорового руху! Тільки от про те, що ми є в цьому світі, поки що ніхто не знає… Відомості про наші хори можна і потрібно видати ще й у вигляді друкованого довідника “Хори України та їх диригенти”. Ще раз, дорогі колеги, закликаю вас до співпраці у цьому надважливому для всіх нас проєкті! І як тільки ми зрозуміємо стратегічне його значення – діло зрушиться з мертвої точки!
ІІІ. І на сам кінець. Одним з найважливіших наших завдань є завершення розбудови Товариства в регіонах України. На сьогодні ми маємо чудову співпрацю з обласними осередками Всеукраїнського хорового товариства імені Миколи Леонтовича в таких областях як Вінницька (Ольга Бабошина), Волинська (Василь Мойсіюк), Донецька (Олександра Хоруженко), Дніпропетровська (Віталій Карась), Житомирська (Лілія Зеленянська), Запорізька (Оксана Братцева), Івано-Франківська (Оксана Щербій), Одеська (Галина Шпак), Тернопільська (Анатолій Ороновський), Харківська (Сергій Прокопов), Хмельницька (Ігор Цмур), Чернівецька (Надія Селезньова), Чернігівська (Іван Богданов), Київська (Петро Андрійчук), у м. Кривий Ріг (Тетяна Месропова). В решті областей нам ще належить знайти відданих справі людей. Знаю, що такі люди є і ми запрошуємо їх до співпраці.
Для фіналу. Ми наближаємося до 100-річчя Всеукраїнського хорового товариства імені Миколи Леонтовича. 1 лютого 1921 року значна група діячів культури, професори й студентство зібралися в Київському музично-драматичному інституті імені Микола Лисенка, щоб за християнським звичаєм, відзначити 9 днів по смерті Миколи Леонтовича. Тоді й було прийняте рішення про створення Комітету памʼяті Миколи Леонтовича. Продовжувачем діяльності комітету сьогодні є Асоціація Національної всеукраїнської музичної спілки “Всеукраїнське хорове товариство імені Миколи Леонтовича”. На останньому засіданні Правління товариства, 03.02.2020 року, було прийнято рішення про проведення Урочистої академії товариства 1-2 лютого 2021 року. Я мрію, щоб ми всі там зустрілися і поговорили, презентували свої проєкти, порадилися і затвердили документи, що визначатимуть стратегію нашого розвитку, обрали всією громадою керівні наші органи, сміливо, але й відповідально, заглянули в майбутнє нашої справи! Маємо до Ювілею ще вісім місяців наполегливої праці. Пора виходити з обмороку!