Тіна Пересунько, наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАНУ, засновниця Інституту Леонтовича, стипендіатка Програми імені Фулбрайта (Нью-Йорк, 2021). Авторка оригінального дослідження історії інтернаціоналізації «Щедрика» та книг з історії культурної дипломатії України та світових гастролей хору Олександра Кошиця.
2019 року ініціювала відзначення 100-річчя культурної дипломатії України, видавши збірник архівних документів «Світовий тріумф Щедрика – 100 років культурної дипломатії України» та однойменну мандрівну виставку, які були представлені в Дипакадемії при МЗС, Верховній Раді та Кабінеті Міністрів України. Тоді ж до 140-річчя Симона Петлюри та 100-річчя європейської прем’єри «Щедрика» видала книгу «Культурна дипломатія Симона Петлюри: Щедрик проти русского мира. Місія капели Олександра Кошиця (1919-1924)». Видання здобуло національну відзнаку «Книга Року». На 2022 рік ініціювала відзначення 100-річчя американської прем’єри «Щедрика».
Carol of the Bells: відома пісня з невідомою історією
5 жовтня 1922 року. На сцені Карнегі Гол виступає хор з України під орудою диригента Олександра Кошиця. Артисти щойно прибули з Європи, де вони виступили із тріумфальним турне на доручення глави української держави Симона Петлюри. Мета гастролей – здобути Україні міжнародне визнання і військову допомогу у війні з Росією.
Після падіння російської монархії у 1917 році Україна стала другою після Фінляндії державою, яка проголосила незалежність (22 січня 1918 року). Наступними з російської «тюрми народів» вирвалися країни Балтії, Південного Кавказу, Польща. Втім у світі тоді мало знали про Україну, адже століттями російська пропаганда твердила, що українці й росіяни – це один народ. До того ж більшовики, що захопили владу у Москві, одразу почали повномасштабний наступ на Київ.
Аби схилити Захід на підтримку України глава держави і головнокомандувач армії Української Народної Республіки Симон Петлюра ініціював проєкт культурної дипломатії. У січні 1919 року він надіслав в Європу хор, щоб піснею довести відмінність українського народу від російського і його право на незалежність.
Цією піснею став «Щедрик» – хоровий твір композитора Миколи Леонтовича, написаний ним 1916 року на основі давньої української новорічної пісні. Мелодія стала хітом українських гастролей і музичною візитівкою України у 45 містах 10 країн Західної Європи. Від Лондона й Парижа до Відня та Брюсселя – усюди пісня викликала овації публіки. «Щедрик – це шедевр народного мистецтва», – писала брюссельська газета Le XX Siècle. «Одна з найпрекрасніших пісень програми – «Щедрик», – наголошував лондонський журнал The Punch. «Культурна зрілість України має стати для світу легітимізацією її політичної незалежності», – резюмувало віденське видання Musica Divina.
Та попри захоплення українською культурою, західний світ тоді так і не визнав незалежної України. 1921 року, за згодою країн Антанти, українські землі були поділені між сусідніми державами, а більшість українських територій – окуповані більшовицькою Росією. Російські каральні органи одразу почали знищення української інтелігенції. До розстрільних списків потрапив і композитор Микола Леонтович. 23 січня 1921 року його застрелив у батьківській хаті на Вінниччині агент ЧК (Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем). Композитор саме дописував свою першу в житті оперу…
Так, втративши батьківщину, хор Олександра Кошиця переїхав до США. 5 жовтня 1922 року українці виступили з прем’єрою у Карнегі Гол, а «Щедрик» вперше залунав на американському континенті. «Цей хоровий спів нас заполонив», – писав кореспондент The Globe and Commercial. «Shchedryk had to be repeated», – згадував оглядач газети The Sun.
Після концерту в Нью-Йорку співаки виступили ще у 115 містах США, а також у Мексиці, Канаді, Бразилії, Аргентині, Уругваю й на Кубі. Усюди пісня Леонтовича звучала на біс, нагадуючи світові про українську боротьбу за незалежність. «Співай полонена Україно, співай щебетушко! Прийде Весна, якої ти чекаєш», – писав після прем’єри хору в Ріо-де-Жанейро бразильський письменник Енріке Коельйо Нетто.
Втім в Україні надовго запанувала «русская зима». 1924 року хор Олександра Кошиця завершив світові гастролі. Через два роки на одній з вулиць Парижа сімома пострілами в груди було застрелено «залюбленого у мистецтво головнокомандувача» – так із захопленням назвала Симона Петлюру європейська преса. Вільно українська культура могла розвиватись тільки на еміграції. Так і з’явилася колядка Carol of the Bells – відома нині на весь світ англомовна версія українського «Щедрика».
Англійський текст до пісні Леонтовича написав американський диригент українського походження Пітер Вільговський. Почувши «Щедрика» у виконанні українців, він вирішив взяти його до репертуару свого шкільного хору. «Оскільки молодь не співала б українською, – пояснював він згодом, – мені довелося написати англійський текст. Я прибрав українські слова про “Щедрика” і замість цього зосередився на веселому передзвоні дзвоників, який мені почувся в музиці».
1936 року Пітер Вільговський опублікував пісню у нью-йоркському музичному видавництві Carl Fischer. У партитурі зазначалось: Carol of the Bells – Ukrainian carol (Christmas); music – M. Leontovich; words and arrangement – P. J. Wilhousky.
Упродовж наступних десятиліть пісня стала бестселлером. Щороку на Різдво вона звучить у всіх куточках Америки та цілого світу. Відомі безліч її найрізноманітніших музичних аранжувань. Мелодія використовується у фільмах та рекламі. Приносить радість на свята усім народам. Хоч досі мало хто у світі знає про трагічну долю автора цієї пісні та її унікальну дипломатичну місію часів Першої української незалежності.
Сьогодні час її згадати. Адже сьогодні Україна знову протистоїть російській агресії. І знову потребує підтримки усього демократичного світу. Та ми віримо, що цього разу Україна переможе. А Carol of the Bells й надалі щороку лунатиме на Різдво. Як щедрий дар від України світові. Як запорука гідного місця українців у колі вільних народів світу.
Тіна Пересунько, авторка й кураторка проєкту «Світовий тріумф Щедрика – 100 років культурної дипломатії України», засновниця Інституту Леонтовича.